Видатний український мислитель-мудрець, педагог, філософ, поет, композитор, музикант, «український Сократ» Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в родині козака. З ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки та знань. Дитинство і юнацькі роки пройшли серед людей, які не знали кріпосного права і залишили глибокий слід в його свідомості, вплинули на формування волелюбного і незалежного характеру.
За звичаєм того часу він закінчив початкову чотирирічну дяківську школу у рідному селі й дванадцятирічним хлопцем у 1734 р. подався до Києва, де вступив у славнозвісну Києво-Могилянську академію, бібліотека якої стала для нього джерелом знань. Навчання давалося легко, і всі найкращі похвали належали йому. У 1741 р. Григорія, який мав чудовий голос – альт – відібрали для співочої придворної капели цариці Єлизавети та забрали до Санкт-Петербурга, де він перебував до 1742 року. З 1742 по 1744 рр. жив у Петербурзі, був співаком придворної капели. Прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом – створював музику на власні вірші.
Наприкінці 1744 р. двір Єлизавети Петрівни вирушив у подорож до Києва. Це стало щасливим випадком для Григорія Сковороди. Прибувши додому він одразу подав прохання про дозвіл на продовження навчання. На диво, його відпустили й він зміг продовжити навчання у Києво-Могилянській академії.
Навчання в академії, з перервами, тривало до 1753 р., він закінчив класи піїтики, філософії, риторики та богослов’я, опанував старо- та новогрецьку, латинську, німецьку, польську мови. У навчанні Григорій був перший. Г. Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька.
Навчаючись в академії на другому курсі філософії, Григорій став шукати можливості продовжити освіту в Європі. Згодом така нагода з’явилася: у 1745 р. Г. Сковороду, як знавця європейських мов, запросили як перекладача в складі російської місії здійснити поїздку за кордон. Григорій одразу ж погодився на подорож, яка мала тривати п'ять років і весь цей час мандрує Європою та навчається, скориставшись місцевими університетами та бібліотеками.
У 1750 році вирушив у тривалу поїздку за кордон, яка справила надзвичайно важливе враження на формування поглядів майбутнього філософа. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї та ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа.
Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Григорій Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності.
Після цього Григорій Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, змушений був пристати на непривабливу пропозицію.
У 1753-1759 рр. Г. Сковорода жив у селі Ковраї, в маєтку поміщика Степана Томари. Його вихованець отримав ґрунтовну домашню освіту, після чого зробив прекрасну кар'єру за звичаями української старшини. Це були чи не найкращі роки в житті філософа. Саме тут митець написав переважну більшість поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень». Вона складається з 30 віршів (пісень), в кожен з яких автор вклав певну думку із Святого Письма та підібрав епіграф із Біблії.
З 1759 по 1769 роки Григорій Сковорода працює як викладач поетики та етики в Харківському колегіумі. Сковорода прийняв пропозицію і десять років працював у цьому навчальному закладі. У Григорія Савича була власна система оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки, наприклад «вельми тупий», «справжнє безглуздя», «досить гострий» і таке інше. Попри це, він все одно був легендарним учителем, якого всі любили. У колегіумі він потоваришував з учнем Михайлом Ковалинським, який вже після смерті вчителя, у 1794-1795 рр. напише його біографію, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця – «Життя Григорія Сковороди».
В Харкові Сковорода приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. В цей період були написані знамениті «Байки Харківські», вступні лекції до курсу етики («Прокинувшись, побачили славу його», «Хай цілує мене поцілунками уст своїх!» (1765-1766), трактати та діалоги: «Вступні двері до християнської доброчинності» (1766), «Нарциз, або Пізнай самого себе» (1767), «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе» (1767), та інше.
У Харкові Григорій Сковорода прославився також своєю скромністю: просто одягався та харчувався, шанобливо й чемно поводився з найбіднішими людьми. Про стиль життя Г. Сковороди у харківський період його перший біограф напише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».
Відмовлявся Г. Сковорода і від високих світських посад. Навесні 1768 р., через конфлікт з єпископом, Григорій Савич був змушений звільнитися з роботи у Харківському колегіумі.
Г. Сковорода був прихильником загальної освіти для всіх верств суспільства. Його педагогічні ідеї з вимогами загальної та доступної освіти, думки про трудове виховання, знайшли подальший розвиток в українській педагогіці.
Останні 25 років свого життя (1769-1794 рр.) Г. Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди. У своїх філософських працях він обстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи волю найвищим досягненням людини. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути.
Саме на цей період припадає розквіт творчості Г. С. Сковороди-філософа: він закінчує збірку «Сад Божественних пісень», пише основні філософські трактати, притчі та діалоги: «Бесіда, названа двоє» (1772), «Діалог, або Розмова про давній світ» (1772), «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті» (1773-1774), «Кільце» (1773-1774), «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» (1774), «Жінка Лотова» (1780-1788), «Вдячний Еродій» (1787), «Убогий Жайворонок» (1787), «Діалог. Назва його – Потоп зміїний» (1791) та інші.
Твори Г. Сковороди за життя не були надруковані. Лише в 1798 р. вийшов друком «Нарциз, або Пізнай самого себе», і то без прізвища автора. В 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» надрукував ще деякі твори Григорія Сковороди. Потім у Москві в 1837–1839 рр. вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 р. надруковано першу, але неповну збірку його творів. Більша збірка, теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харкові, під редакцією професора Д. Багалія. Тут надруковано 16 творів, 9 з них − уперше! Крім того, тут надруковано біографію Г. С. Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 р. в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Але повного видання творів нашого філософа й досі немає, бо різні його рукописи знаходяться по різних архівах та бібліотеках.
Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 18 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Басни Харьковськия», – це єдина система поглядів, єдина філософія. Провідне місце у філософській системі Г. Сковороди займає розроблена ним теорія пізнання. Пізнаючи себе і навколишній світ, людина самостверджується, розвиває свої природні нахили та здібності, обирає свій шлях і усвідомленою «спорідненою» працею виконує своє земне призначення. У центрі філософії мислителя – питання про щастя людини й шляхи його досягнення. Свого часу Іван Франко назвав Григорія Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.
Серед доробків Григорія Сковороди чільне місце займає епістолярна спадщина. Автор наповнював листи численними барвистими образами, цитатами грецьких та римських класиків, мудрими повчаннями, філософськими роздумами, вишуканими віршами.
Незвичний спосіб життя філософа, його вільнодумство, критика офіційної церкви й виступи проти існуючих порядків створили йому велику популярність в Україні та далеко за її межами.
Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині. Згідно з заповітом його було поховано не на кладовищі, а в улюбленому місці – на високому пагорбі, під могутнім дубом. На надгробку викарбувано напис: «Світ ловив мене, та не впіймав…» заздалегідь складений ним самим. Ця епітафія цілком відповідає життєвому кредо українського філософа.
Він вмів насолоджуватися кожною миттю життя. У своїх творах саме цього і вчить кожного з нас: «Шукаємо щастя по сторонах, по віках, по станах. А воно скрізь і завжди з нами, як риба у воді, так ми в ньому. Не шукай його ніде, коли не знайдеш скрізь. Воно преподібне до сонячного сіяння: відкрий тільки вхід йому в душу свою».
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Пропонуємо переглянути віртуальний огляд «Мандрівними стежками Харківщини» та віртуальні виставки «У істини проста мова» , «Учитель життя. Григорій Сковорода як гасло часу»
#Григорій_Сковорода