Український фольклорист, етнограф, літературознавець, громадський діяч та професор Харківського університету Микола Федорович Сумцов народився у Петербурзі 18 квітня (за ст. стилем 6 квітня) 1854 року в родині козацького старшини, але з самого малечку жив у Харкові. Його батьки були дрібними землевласниками. Початкову школу закінчив у рідному селі, а середню освіту майбутній вчений одержав у 2-й Харківській гімназії, де отримав ґрунтовні знання з багатьох галузей – історії, словесності, латинської мови, географії тощо. Саме гімназії дослідник зобов’язаний досконалими знаннями французької та німецької мов. Але українську словесність та мову він вивчав самостійно – читав твори Г. Квітки, І. Котляревського та інших, які не входили до навчального курсу гімназії, цікавився українською народною пісенною творчістю. Микола Федорович Сумцов навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету, який успішно закінчив у 1875 р. та був залишений у ньому професорським стипендіатом. 1876 р. слухав лекції в Гейдельберзькому університеті (Німеччина).
Ім'я Миколи Федоровича Сумцова невіддільне від культурного життя Харківщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. У 1878-1922 рр. ‒ викладач Харківського університету. Захистив кандидатську дисертацію, а згодом і магістерську. Перша спроба захисту докторського дослідження про життєвий і творчий шлях полеміста Лазаря Барановича виявилася невдалою. Як пише один з дослідників, «факультет прийняв її, але піклувальник не дозволив обороняти, бо там була неприхильна оцінка діяльності московських воєвод в Україні в другій половині ХVІІ ст.». Тільки через 5 років він захищає етнографічну тему «Хлеб в обрядах и песнях».
З 1888 р. ‒ професор Харківського університету. З 1889 р. ‒ секретар, з 1892 р. ‒ голова педагогічного відділу, у 1897-1919 рр. ‒ голова Харківського історико-філологічного товариства. З 1905 р. завідував Етнографічним музеєм при Харківському університеті.
Помітний слід у надбанні краю залишили його ініціативи щодо розбудови громадських, народних і навчальних бібліотек. Яскравим прикладом такої діяльності вченого є його внесок у заснування і становлення Харківської громадської бібліотеки (нині – Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка). Офіційне відкриття книгозбірні відбулося 26 вересня 1886 року, але питання щодо створення у місті загальнодоступної бібліотеки висувалися відомими діячами-просвітниками, зокрема Дмитром Багалієм, Олександром Кирпичниковим, Олександром Гурським, Христиною Алчевською, Миколою Сумцовим значно раніше.
Особливо вагомим був внесок Сумцова у справу комплектування бібліотечного фонду: він збирав адреси осіб, до яких бібліотека зверталася з проханням надіслати свої твори, брав участь у прийнятті та обробці подарованих видань, жертвував книгозбірні свої праці, а також літературу з власної бібліотеки. Так, наприклад, лише за перший рік існування Харківської громадської бібліотеки Микола Федорович особисто подарував 70 видань. Наукова спадщина М. Ф. Сумцова надзвичайно широка: це і праці з історії літератури, етнографії, історії мистецтв, педагогіки, публіцистики, історії України та краєзнавства, і праці про життя та творчість низки видатних українських вчених і митців. Крім наукової діяльності, вчений проводив велику громадську роботу.
З 1899 року М. Сумцов – дійсний член наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Наприкінці життя вчений розпочав організацію відділу етнографії Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Микола Федорович першим серед харківської професури почав викладати українською мовою, і робив це доти, поки влада йому не заборонила.
Загалом слід відзначити, що чітка і послідовна громадянська (навіть не політична!) позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, і спричинили те, що вже в радянський час на ім'я професора Сумцова було накладене негласне табу, його праці (з історії літератури, етнографії, історії України, краєзнавства, історії мистецтв, педагогіки) знаходились у спецфондах, не перевидавались, і навіть звертатися до них з критикою було заборонено. Його називали «буржуазним діячем української культури з націоналістичними, антинауковими поглядами».
Фактичне повернення імені Миколи Сумцова до широкого культурного і наукового загалу відбулося лише на початку 90-х років ХХ ст. Протягом семи років (1991-1997) захищаються три кандидатські дисертації, присвячені вивченню літературознавчої, історичної та етнологічної спадщини вченого; з 1995 року на його батьківщині на базі Харківського історичного музею проводяться Сумцовські читання.
Загалом М. Сумцов належить до числа найактивніших діячів руху за українське національне відродження, зокрема, Слобідської України, він наполегливий і послідовний пропагандист української мови та літератури, української народної творчості. Одне з головних своїх завдань як науковця він вбачав саме у сприянні національному відродженню.
Саме глибокі знання української традиційної культури привели Миколу Сумцова до висновку, що «життя в Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу, треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості». Минуло майже століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі залишаються актуальними.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
#Микола_Сумцов
#гордість_України